Батькам дітей з ООП
Під час дистанційного навчання дітям з особливими освітніми потребами почасти потрібна допомога батьків, аби проговорювати візуальну інформацію на екрані. Додаткові можливості для школярів пропонує платформа «Всеукраїнська школа онлайн» для змішаного та дистанційного навчання учнів 5-11 класів.
Загальні рекомендації
1. Найголовніші критерії під час вибору форми навчання – психологічний стан дитини та її безпека.
2. Для того, аби полегшити процес онлайн-навчання, батькам слід запровадити чіткі правила.
3. Забезпечення фізичної активності. Нині діти і так безкінечно сидять у гаджетах, а тут ще й навчання відбувається перед монітором.
4. Активність на уроці
5. Часто батькам здається, що їхня дитина недостатньо активна під час онлайн-уроків. Слід зауважити: потреба у високій активності дитини на уроці часто є суто батьківською. Головне для дитини – психологічний спокій і просто забезпечення того, щоб інформація потрапила до учня. До речі, батьківське спонукання дитини до активності може спрацювати якраз-таки навпаки.
6. Якщо батьків дуже тривожить питання активності їхньої дитини на уроці, то про це слід поговорити з учителем. І це прохання не повинно мати вигляд вимоги до викладача. Організовувати комунікацію має дорослий.
7. Вимкнена камера під час онлайн-уроку
8. Одне з питань, які інколи ставлять батьки, – чому дитина під час онлайн-уроку вимикає камеру на гаджеті, «ховається». Пояснень тут кілька: наприклад, дитина може занадто прискіпливо ставитися до власної зовнішності. Часто учень може бути зайнятий чимось стороннім, але це не означає, що він не чує, що йому розповідають. До слова, до такого частіше схильні підлітки, учні молодшої школи спокійно до цього ставляться.
9. Батькам варто поговорити з дитиною щодо роботи камери, з’ясувати, у чому причина відмови її вмикати. Чи слід наполягати на її роботі? З одного боку, вчителеві зручніше викладати матеріал, коли він бачить очі дітей і відчуває певний фідбек, і якщо якихось вагомих причин відмови вмикати камеру немає, можна це запровадити як правило для дитини. З іншого боку, індивідуальний підхід у цьому питанні теж потрібен. Скажімо, якщо йдеться про дитину з аутичним спектром, яка просить вимкнути камеру – слід піти назустріч. Правила, яких слід дотримуватися безумовно усім, мають торкатися лише безпеки. І отут зауважу: коли вчитель під час дистанційного уроку не бачить учня, він не може бути впевнений, що з дитиною усе гаразд. Тому викладач може попросити ввімкнути камеру на хвилинку, аби переконатися, що з його учнем усе добре.
Підтримка дитини з ООП з боку батьків в мовах дистанційного навчання базується на щоденній рутині та буденності. Тому важливо створити для неї усталений розклад дня, причому бажано його візуалізувати у формі картинок та тексту.
Розклад обов’язково має містити звичні гігієнічні процедури, прогулянки, ігри, фізичну активність, побутові справи на кшталт походів до крамниці, прибирання, готування їжі, догляду за домашніми тваринами – усе те, до чого дитина звикла вдома. Це доволі легко дотримувати, і такі прості речі можуть стабілізувати дитину з ООП, для якої звичні справи є основою безпеки та впевненості.
За можливості (коли родина в безпеці та в ресурсі) варто організувати спілкування з однолітками, навчання в будь-якому форматі, який використовувався раніше, – з батьками, дистанційне в школі, заняття з корекційними спеціалістами, різноманітні розвивальні заходи онлайн тощо.
Спланований розклад не лише створює стан передбачуваності для дитини, допомагає зняти її тривожність, але й дає підтримку психологічній рівновазі дорослого. Адже коли ти обіцяєш залежному від тебе (дитині) щось робити в певному порядку та дотримуєшся цієї обіцянки, це позитивно впливає й на стабілізацію самого дорослого – він також має план дій як опору.
Але важливо пам’ятати, що варто давати й самій дитині право обирати деякі різновиди діяльності та їхню послідовність у межах розкладу. Тоді вона відчуватиме, що може впливати на ситуацію і її думка важлива.
ЯК ВИЗНАЧИТИ, НАД ЧИМ ВАРТО ПОПРАЦЮВАТИ?
Є два варіанти. Перший – батьки можуть скористатися чек-листами, опитувальниками, анкетуванням чи тестуванням (матеріалів в інтернеті щодо цього є чимало, або можна запитати педагогів, якщо є можливість). Можна орієнтуватися й на рекомендації фахівців щодо того, які навички мають бути вже сформованими в дитини відповідного до віку.
Другий варіант – дати відповідь самому собі (батьківська рефлексія) на такі запитання:
• Що вам спричиняє найбільший дискомфорт у догляді за дитиною?
• Які побутові завдання вона може виконувати самостійно або з найменшим втручанням дорослого?
• Які побутові навички потрібні вашій дитині не лише вдома, але й (з урахуванням нинішніх обставин) в іншому місці перебування?
• У яких побутових завданнях дитина відчуває найменший дискомфорт чи навіть отримує задоволення?
• Які моменти потребують вашого прискіпливого контролю?
Отримавши відповіді, дорослі побачать для себе можливості для розвитку дитини з ООП, отримання нею навичок, які будуть не менш важливими (або навіть більше), ніж заняття з логопедом чи психологом. Побутова самостійність, окрім навичок дитині, надає й батькам певну історію успіху (а успіх обов’язково буде, бо тепер у вас є достатньо часу для практики), якою можна пишатися.
ІГРИ
Ігрова діяльність відповідно до віку – це важлива платформа для розвитку та підтримки соціальних, комунікативних і навіть когнітивних навичок. Навіть у випадку, коли дитина невербальна, її навички комунікації та спілкування можна поглиблювати саме завдяки іграм.
Активні та рухливі ігри дають можливість зняти напруження, посилити здатність контролювати тіло. Дитина вчиться запам’ятовувати правила та дотримуватися їх: наприклад, дотримуватися черги, чекати, стежити за тим, що роблять інші тощо.
Сенсорні ігри (переливати воду, додавати пісок, олію, фарби, торкатися, гладити, нюхати тощо) знімають сенсорне перевантаження, забезпечують дитині відпочинок, наприклад, від спілкування з іншими людьми. А з іншого боку, ми даємо їй нові знання та навички.
Настільні (так звані дидактичні) ігри підтримують навички спілкування та соціальної взаємодії. Вони також сприяють закріпленню навчальних досягнень та корекційної роботи (наприклад, ігрові завдання із запам’ятовування, концентрації уваги, розвитку мислення тощо).
До того ж, коли ви граєте в ігри з дитиною, ви й самі можете переключитися з того, що відбувається навколо, отримати радість та задоволення хоча б на кілька хвилин. Це дає змогу й дітям побачити, що в будь-яких обставинах є час на розслаблення та радощі, на відчуття самого життя. Тоді й діти припиняють відчувати тривогу.
